В ліжку зі своєю жінкою…

 Дай Боже щисті люде….

Таквово сталося, шо на старість літ захотілося ми написати шось про життя своє. Може комусь то сподобається, може нє, але маю то десь, бо ніхто нікого не змушує – демократія так сказать.

Є писаки всілякі, наприклад шось таке барвисто-літературне: червонооким краснопадом парять в вічному осінньому танці листочки, передвісники білосніжної, червонощокої  і снігово-бабо-ліпної зимоньки-зими.  І в цьому грайливому калейдоскопі подекуди ввижаються грайливі метелики, що порхають під щезаючими промінчиками золотого диску. В цій святковій феєрії мимоволі спостерігаєш якусь меланхолічну гармонію… бла…бла…бла…і так далі і тому подібне ше 5 сторінок. Я би того не читав шоб пси траву їли.

Або таке, ше ліпше, накурене: прокинувся рано. Відразу на мене нахлинула думка, що сьогодні обов’язково повинно щось трапитись, Як завжди процес одівання зайняв декілька хвилин, ванна, легкий сніданок, двері, ліфт. Ліфт… 1 кнопка 1 поверху. Двері відкрились… інстинктивний крок вперед. Де я.?!. Під ногами пустота, а десь далеко внизу видніється наша планета серед багатьох інших майже таких самих. Раптом з сусіднього смітника (смітник-де б йому взятися в космосі) вискочив рудий кіт на шістьох лапах і замуркотів по людському «Привіт, Вася»!!!

Во шось такого плану тута писати небуду 100%.

Ладн, буде всьо хокей. Я Вам ліпше розкажу одну історію, шо сталася зі мнов тамтої зими. Назвем її «В ліжку зі своєю жінкою» во так, бо шоб купили і прочитали писанину, має бути файна назва. Кожна файна назва має відразу кидатися в очі, на шию, хапатися за вуха і кричати в них «А дивисі но Федю, яка файна книжка, купуй дурню юш, бо на прилавку остатня». В назві є намйок на дешо сороміцьке і одночасно інтригуючt з елементами хоррору, так шо історія вже приречена на успіх. Зачинаю….

Приходжу раз ввечер по роботі додому, а жінка з порога:

– В нас бульби нема вдома…Возьми задзвони до Петра, шо купим йому солярки, най нам зі села мішок бульби привезе.

А шоб тобі добре було... я цілий день гарую на роботі як Шуфрич в Ожидові, а вона БУЛЬБУ...Робота в мене дуже відповідальна. Працюю я на одному підприємстві державного масштабу старшим експертом по внутрішній логістиці. Зарплата не дуже, але поки користуюся службовим становищем для забезпечення свого світлого майбутнього. Во собі гоню.... а так по простому, то я роблю грузчиком ві Львові на заводі Іскра. Ту недалеко є базар, то ми з Іваном напарником час від часу виносим лямпочки і продаєм по рублю, бо якось жити треба, інфляція однако, на державу сподіватися наглості не хватає... Кожного місяця стабільно по першім числі калєндара приношу жінці чесно зароблених 700 українських купонів, а шо вторгую на базарі, то най нікого не гребе. Маю на дзигари, 100 грам, мале пиво і канапку з сільодкою кожний день. Як на своїх 45 бізнесмен, нє? Але мова не про то... Де телефон є?

– дай телефон свій, чуєш, задзвоню?

Жінка вийшла на коридор, знайшла свою безрозмірну сумку зразка «розкладений парашут», покопалася хвилин так з 10, знайшла там свій старий загублений тамтого року паспорт, презервативи, куплені на випускний, тестьові окуляри і нарешті чудо сучасної техніки квадратовий телефон марки Еріксон. Той телефон можна застосовувати радше для захисту альбо нападу, ніж для розумної комунікації з кимось.

–          на, але як більше як на 2 гривні надзвониш, то на другий раз будеш видів дулю, а не телефон.

Я все дзвоню до колєги з жінчиного, бо то направду дешевше то робити з Лайфа на Лайф, а в мене є Київстар. Витягую блокнот – там всі нумери, бо діти як подарували телефона не показали як їх туда записувати; беру пачку Пріми і йду в туалет на перекур, діла порішати і подивитися – може газета якась нова прийшла. Сидю, куру, пробую розблоковувати того дідька. Шось не дуже виходило на початку, але як почав натискати на всі кнопки, то шось там блимнуло і букви якісь мені написало. Придивився, читаю, шо з якогось другого номера на рахунок мої квочки прийшло 10 рублів і вдолі маленькими такими буквами той француватий номер з якого та трансакція відбулася і нинішня дата. Я на стрілку догори – дивлюся, а то її так по 10 кожен тиждень хтось шле. Во, думаю, приїхали Греки – привезли капусту... дожився... на старість літ жінка курвов стала... Добре, шо серце маю здорове, бо в туалеті би м здох. Написали би правду на гробі – коло гівна родився і коло гівна вмер. беру сірку, слиню головку, записую в блокноті номер того спонсора. Сірка скрипит по папері, так як і душа моя зара скрипит. Чекай, думаю, зроблю я тобі в 45 апять ягодку... Нема де правди діти – ше на свою сорокпятку вона незле виглядає. Всередині на душі камінь, але бульба то святе діло. Бульба... Зара я ти зроблю бульбу. Ти в мене з бульби будеш навіть чай варити. Набираю номер. Пів хвилини гудків, нарешті:

– Петре, дай Боже. Як ся маєш?

– доров Влодку, та так як Котигорошок. Веду борьбу зі змійом зеленим. Поки шо виграю...

– ясно, чуєш, Петре, в тебе БМП на ходу? (БМП то є Бойова Машина Петра, ми так його просто підмахуєм. Направду то є стара «капєйка» шо він колись купив на діда-інваліда-ветерана, бо так дешевше виходило)

– та, а шо?

– та тре бульби зі села привезти, бо жінка вже мене доїдає.

– нє вапрос. Процес знаєш. Каністру в зуби, фляшку до кишені і їдем хоть нині...

– давай ліпше завтра по обіді, начальника не буде, бо має їхати до коханки до Давидова. Буду в тебе пів третої.

– давай, буду в гаражі...

Короткі гудки...

Я собі так думаю, в кума було вже 3 жінки, він хлоп мудрий, може шось підкаже і на рахунок того хахаля. 

Виходжу з нульового кабінету, нічо до неї не говору, пю 50 грам з холодильника, занюхую хлібом  – йду до хати і до телевізора. Не хочу вже навіть їсти. Сів, дивлюся, нічо не бачу, тілько картини перед очима з мою жінкою і ше кимось в головній ролі. Голі, в різних позах, я таких навіть на відіку в сусіда не видів. Далі нічо не говору до неї, лізу на ліжко. Як я спав тої ночі навіть не буду казати, але снилася до того всього ше мама моя небіжка. І мовила такво до мене: «А видиш синцю, я ти казала, шо твої діти на сусіда похожі. Хто не слухає мами, той слухає псячої шкіри. Тепер маєш вдома хвойду і двоє найдухів і будь далі такий мудрий». Снилося ше багато всього, але як би м то написав ту, то цензура би забракувала і  не дала би то на люди випустити.

Встав зрана в холоднім поті. З жінков ясне діло німа мова. Пошкрабав морду новим жилєтком, вбрався в калісони, бо вже шось на дворі зимно ставало, наробив собі канапок, випив чаю з  медом, вислухав як жінка пів години нагадувала шо маю нині зробити за день, траснув дверми і пішов на роботу. День минув як все, бульбу привезли, сіли з Петром в нього на кухні і зачали нову бульбу обмивати шоб файно смакувала. Мене цілий день шляки трафляли, кров нагла заливала через той сраний номер і вже мусів комусь про то розказати, бо чув вже шо інакше до лікарні на кульпаркові завезут скоро, або сам пішки піду.

–          слухай, маю гризоту, – почав я,  моя жінка з кимось ся спутала. Де вона ходит цілими днями один Бог певно знає, каже шо до коліжанок і по магазинах, але я знаю чи так воно є? Хтось вже навіть гроші висилає на телефон шоб ся не тратила. Шо би ти казав робити?

–          направду маєш клопіт великий. Зі мнов так само  вчудила друга жінка, небіжка Галька. Вона як ся довідала, шо я взнав про її шури-мури на боці, то бідна так собі то взяла до серця, шо не змогла то пережити. За тиждень по тому як я ставив новий газовий щотчик, біднятко, втруїлася газом, а я її так любив, так любив... я якраз на зміні був, з напарником помінявся шоб на сьвита не робити... совісна дуже була, не жінка, а ангел... а до того шо робити – то нумер того козла маєш – бери дзвони, альбо завтра сліди за нею де піде...

Беру дзвоню. Ніхто слухавку не бере. Після того як зо п’ять разів задзвонив, чоловічий голос буркнув «ну альо» і більше нічого, виключив свій телефон зовсім.

–          Ну, шо казав?

–          Казав альо...

–          І всьо?

–          Та потім як мене вчув – встрашився і вирубав, має курва гріх

–          Завтра включе трубу, як будеш дзвонив часто, то йому надоїсть і возьме апарат, буш видів.. ти шось змарнів, може хорий, може вітамінів не хватає? Тепер маєш більше кальцію їсти...

–          а то чо, бо зима на дворі?

–          Нє, як хочеш шоб роги файні і здорові росли... бу-га-га-га-а-а.

Ту П’єтя розійшовся не на шутку: співав пісні про оленів, розказував як Дездемон душив якусь Отеллу, анекдоти про то як приїздит чоловік з командіровки і ржав як кінь. Щоб не вислуховувати насміхів в свій адрес від вже добре захмелілого колєги, тихо зібрав манатки і пішов додому. Люба половинка добре шо вже спала, чи робила вигляд шо спит. Я просто як випю троха, то мене шось на любов пробиває плотську. Во, думаю за день ся вигонила, немаєш сили вже з чоловіком спати, але чекай спяща красавіца, скоро я ти покажу... На телефон благовірної знов прийшла десятка. Сумнівів не було – я тепер як вікінг. На сон грядущий складав план дєйствій на завтра, але алкогольні випари зробили свою справу і заснув скоро. Снилося таке, шо написати знов не випадає, але того разу приходив вже покійний тато.

Зрана встав, але як шпійон наблюдаю. Та ніби так як все. Шось там робит собі на кухні, чекає поки вступлюся з дому.

–          тебе шо, занімило? Йди їсти,

Та йду,  побачив її і занімило точно. Вже вдіта і кудась збираєся.

–          ти куда, золотце, намилилася? – зязвив  я

–          та записалася в перукарню на девяту, тре шось в собі змінити, може меліровку зробити і макіяж, я би трохи молодша виглядала. Ладно йду, бо вже запізнююся...

Я зуби зціпив, мовчу. Про себе думаю шо скоро ту меліорацію буду робив сам і очі тоже намалюю, але молодша вона точно від того не буде виглядала. Дочекався поки трасне дверима і за 3 мінути сам вискочив за нею. На роботу рішив не йти (потім сказав шо хорий був), тре було слідти за жінков. Йду за нею, ховаюся по під’їздах, за кіосками, за щитами рекламними, раз навіть впав за лавку як вона обернулася. Кожних 10 мінут набираю номер тому казлу, але той не бере. Ну нічо, я тебе доведу до білого калєнія. Моя зозулька зайшла до перукарні, розібралася і сіла до крісла. Зачали там її шось на голові робити, манікюрити і на бузі шось вимальовувати. Скажу вам по правді 2 години на морозі, та ше й за кіоском з дзигарами вичекати, то не шутка. Замерз наніц. Зубами цокаю, куру файку за файков , але вибору нема. Добре ше, шо в кіоску каву продавали горячу. Випив певно з вісім. Передзвонив мудаку ше 15 разів, той знов не бере. Нарешті випливає лєблядь, нічо не скажу, красіва, як мадель, давно таку не видів, але як би не во то АЛЕ... Знов шляки трафляют, кров нагла заливає, але шпійон є шпійон, мушу слідити далі. Пішла на трамвайну зупинку, сіла на «двойку». Я нема де правди діти, троха вже не в тій формі шо колись, не добіг до трамваю, через шо операція чуть не зірвалася, але 3 зупинки бігом за таким же рогатим як і я транспортом доказали шо я канєшно не Бубка,  але троха шось варта на тім світі. Так, значиться пішла вона на базар. Ше 3 години на базарі скоротили моє грішне життя як мінімум на 3 місяці. Передзвонив мудаку ше 20 разів, той знов не бере. Дивлюся, купила нову кофту, таку з великим вирізом і кружевами на комірі, труси, шкарпетки, майки та ше шось там, бо всього не видів (там бабка, шо пиріжки носить троха її заступила).  Знов шляки, знов кров нагла... Далі базар продуктовий (добре шо тілько одну зупинку бігти).  Ше дві години. Дзвоню тому стабільно так само як стабільно на тамтому кінці ніхто не бере трубки. Накупила жрачки такої ліпшої як на сьвито, навіть фляшку якогось шампана кольорового. Во, думаю, тепер ше на нього робити буду, чи як? Але чую шо діло йде до розвязки, ше троха померзну, зато потім буде жара. Дивлюся дзвонит комусь і так радісно шось щебече моя пташка шо аж сніг ся топити зачав довкола. Я для перевірки набираю до того... точно, занято... так і є, він дзвонит. На зупинці з торбами сіла на таксі. Такого варіанту я не троха не прощитав. Троха мав грошей, але не багато і не знав як вона задалеко їде, а так як я не маю вдупі енерджайзера, то  прийшлося на трамваї трагати додому. По дорозі далі не забуваю дзвонити шо 10 хвилин і складаю план помсти зозульці. Як би то ліпше зробити рішаю, так як з Отеллою чи гонорово по-нашому. Картини перед очима вимальовуються різні, але  в подробицях і навіть з титрами як то всьо буде. Може то Петра запросити щотчик наладувати, казав шо вміє, але потім і посадти можут і пропаду в цюпі як ксьондзові качата. Але думаю з другого боку в сраці я то всьо маю. Прийду гонорово, куплю ше квіти по дорозі, скажу мол, на курво, на останок, шоб знала, шо такого як я не було, і не буде вже. Потім піду до Петра ночувати, а жити піду до дітей. Тому мудаку дзвоню далі безрезультатно. Ше через 2 години побачив свій будинок, йду до під’їзду, в одній руці віник з гвоздик,  в другі – фляшка горівки, шоб рану душевну було чим заспиртувати. Піднімаюся на поверх, відкриваю хату своїми ключами, заходжу, чую з кімнати відразу недовольний голос.

– ти чо так скоро?

– а шо? не чекала?

– та нє... міг би троха і пізніше прийти, я не все встигла...

Я вже хтів матами крити на чім світ стоїть і робити так шоб сусіди знали шо ми є вдома і чоловік голова сім’ї, аж ту кишеня зачала вібрувати – дзвонив телефон. Дзвонив той мудак. Вибігаю чогось на коридор з тим віником і фляшкою, хапаю трубку, тисну до вуха, давлю на зелену кнопку і аж кричу:

– ти хто? Ти хто такий шо до мої жінки гроші шлеш?

– тихо чоловіче, заспокойся, Василь я. Вона сама до мене ходить.

– шо ти мені свистиш, ти .....

– чекай, гов, дайся на стримання, ти як такий нарваний, то сам купуй їй карточки на поповнення рахунку, бо я працюю біля зупинки. З телефона на телефон гроші людям скидаю 5, 10,15 і т.д. хто скільки хоче, а ти мені дзвониш постійно, замахав вже. Всьо, давай, і прошу дуже, НЕ ДЗВОНИ БІЛЬШЕ, не знаю я твої жінки.

Я тільки зміг сказати тихе «не буду«. Хвилин 5 я стояв і відходив, після того згадав свій «робочий» день і перший раз в житті закатав істерику. Я ржав і ревів одночасно. Позаду відкрилися двері, в них в нові блюзці, наманікюрена, захімічена і намальована стояла жінка. Вона дивилася на мене, на квіти і на фляшку великими очима. Взяла мене за рукав і затягнула до хати. Забрала квіти і зі словами «А я думала, шо ти забув, шо нині наша 25 річниця шлюбу», пішла ставти іх у вазу. 

П.С.: нові труси, шкарпетки і майки нині куплені я получив ввечері яко презент до тої дати.